Краткое предисловие: это был конкурс Шевченка в 2011 году, я писала, о чем могла...
Які прекрасні були ті дні, коли вони були разом. Коли не залишали один одного у складних сутиаціях, і потім не тільки підтримували, але і допомогали справою. Коли влаштовували приємні сюрпризи не тільки один для одного, але і для друзів та рідних. Взагалі, як на мене, вони буди не просто хлопець та дівчина, а хлопець-та-дівчина. Одна душа в двох тілах...
А я була всього лиш її подругою. Хоча, що значить "всього лиш"? Моя роль була важливою у відносинах особистих, тобто з нею і з ним окремо. І у випадках їх дуже рідкісних сварок, я "вмикала" свої знання з психології і намагалась допомогти бодай чим-небудь.
Наприклад, сьогодні.
Не мала, але й не велика сварка.
Ми сидимо у місцевому кафе і п'ємо зелений чай. Кажуть, він заспокоює.
І ведемо тихі "світські бесіди". Про погоду, про кіно, про майбутні іспити і спроби вступити у коледж.
І раз на 20 хвилин вона дивиться на телефон - очікує дзвінка, але...
І ми далі розмовляємо. Віддаємося мріям, навіть жартуємо.
Такі вечори стали для мене рідними. І не обов'язково сидіти у кафе, достатньо тільки налаштуватись на таку атмосферу, - ідеально підійде і маленька кімната з ноутбуком для перегляду фільмів. І дві чашки.
Це те, що я відношу до розряду "назавжди".
"Це і є наші вічні цінності, отже, не такі вже ми й бідні, брате" *
Допивши свій чай, вона сказала: "Зараз повернусь". Це також її типова дія.
І саме у той момент меня подзвонив він. Спитав. де ми, і, почувши відповідь, поклав слухавку. Отже, він десь поряд. І зараз усе повернеться на свої місця.
Проходить одна хвилина, і я бачу як він заходить у приміщення, легко знаходить наш столик і прямує до мене. Одна з речей, за які я його поважаю - квіти. І сьогодні він прийшов з ними. З її улюбленими.
Мабуть, вона пробачила його у той момент, як тільки побачила. І це дійсно добре.
Їм вже давно не по 15 років. Але їх відносини з роками не змінюються. І знаєте, чому?
В них просто очі одного кольору.
* "вечные ценности", ес соя
Які прекрасні були ті дні, коли вони були разом. Коли не залишали один одного у складних сутиаціях, і потім не тільки підтримували, але і допомогали справою. Коли влаштовували приємні сюрпризи не тільки один для одного, але і для друзів та рідних. Взагалі, як на мене, вони буди не просто хлопець та дівчина, а хлопець-та-дівчина. Одна душа в двох тілах...
А я була всього лиш її подругою. Хоча, що значить "всього лиш"? Моя роль була важливою у відносинах особистих, тобто з нею і з ним окремо. І у випадках їх дуже рідкісних сварок, я "вмикала" свої знання з психології і намагалась допомогти бодай чим-небудь.
Наприклад, сьогодні.
Не мала, але й не велика сварка.
Ми сидимо у місцевому кафе і п'ємо зелений чай. Кажуть, він заспокоює.
І ведемо тихі "світські бесіди". Про погоду, про кіно, про майбутні іспити і спроби вступити у коледж.
І раз на 20 хвилин вона дивиться на телефон - очікує дзвінка, але...
І ми далі розмовляємо. Віддаємося мріям, навіть жартуємо.
Такі вечори стали для мене рідними. І не обов'язково сидіти у кафе, достатньо тільки налаштуватись на таку атмосферу, - ідеально підійде і маленька кімната з ноутбуком для перегляду фільмів. І дві чашки.
Це те, що я відношу до розряду "назавжди".
"Це і є наші вічні цінності, отже, не такі вже ми й бідні, брате" *
Допивши свій чай, вона сказала: "Зараз повернусь". Це також її типова дія.
І саме у той момент меня подзвонив він. Спитав. де ми, і, почувши відповідь, поклав слухавку. Отже, він десь поряд. І зараз усе повернеться на свої місця.
Проходить одна хвилина, і я бачу як він заходить у приміщення, легко знаходить наш столик і прямує до мене. Одна з речей, за які я його поважаю - квіти. І сьогодні він прийшов з ними. З її улюбленими.
Мабуть, вона пробачила його у той момент, як тільки побачила. І це дійсно добре.
Їм вже давно не по 15 років. Але їх відносини з роками не змінюються. І знаєте, чому?
В них просто очі одного кольору.
* "вечные ценности", ес соя
